Душа моя внезапно заболела.
Она устала - всё ей н а д о е л о.
И леностью своей она пугает,
А Сердце в тон тревогою играет;
И взгляд, былой пронзительности нежной,
Стал холоден, расчетлив и небрежен.
Чужая боль меня уж не терзает-
Да, и своей... Душа... не замечает.
И Сердце не сочувствием стучится-
А загнанностью злобною волчицы.
И изощрённый Ум кроит дороги
Успешной ложью, обходя тревоги.
Лишь Тело, что всегда живым казалось,
Под гнётом чувств чужих сопротивлялось:
И страшным было это наказанье-
Предсмертья чистых помыслов страданье.
Но лишь рассвет забрезжил алым светом,
Как мрачный сон растаял в цвете этом.
И, пробуждаясь, Ум вдохнул надежду-
Что всё осталось так, как было прежде.
Душа с любовью вновь на Мир взирала
И Сердце добротою трепетало;
А Тело оболочкою живою
Соединяло Сердце, Ум - с Душою.
14.05.2006г.
Людмила Солма,
Москва, Россия
член МГО Союза писателей России, Творческого клуба «Московский Парнас», РОФ содействия развитию современной поэзии «Светоч»
«...ПОЭЗИЯ, как мы все понимаем – НЕ ТОЛЬКО <глаза, да слух> РАДУЕТ,
НО И НАПРЯГАЕТ - МЫСЛЬЮ, а иначе какой от неё прок?
разве только - витиеватость <кустистого> стихоплетства.» (Revaty Alrisha, из письма "Амстердам августа 02-го...")
Прочитано 4875 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Для детей : В країну сонця - Cветлана Касянчик Цей вірш написаний для церковного дитячого табору. Я буду дякувати Богові, якщо він ще комусь пригодиться у роботі з дітьми. Благословінь усім, хто сіє у дитячі сердечка чисте насіння Божого Слова.
